Так що цьогорічний день міста для прихильників пам’ятника був радіснішим, бо невідомий розчин швидко висох і став майже непомітним. То ж місто, як і за комуністів, святкувало під пильним наглядом причепуреного основопожника найкривавішого суспільного устрою на планеті.

Змушений у черговий раз повторити свої запитання: скільки ще часу потрібно нашим «незалежникам» і «державникам», аби прийняти рішення про цілком законний демонтаж цього, як виявляється, невмирущого у Носівці символу тоталітарної епохи? Коли нашими численними провідниками з політичних партій і рухів, депутатами усіх рівнів, вченими і державними мужами буде остаточно усвідомлено неможливість будівництва незалежної, патріотичної, могутньої і сильної, шанованої у світі держави без рішучого розірвання з ганебним тоталітарним минулим? Неможливо йти вперед з головою повернутою назад. Або тоді слід йти назад, про що відверто і чесно сказати народові. Тим більш, напередодні виборів президента України, коли як ніколи за попередні 18 років, зріс ризик опинитися не серед європейських держав, а під каблуком сильного і нахабного тоталітарного сусіда.

На одному з носівських сайтів вже майже впродовж року триває репрезентативне опитування «Чи потрібен пам’ятник Лєніну у центрі Носівки?». Ствердно на сьогодні відповідають 26 відсотків, у той час як за його ліквідацію висловлюються 61 процент опитаних. Чи не міг би цей результат опитування простих людей бути стимулом до дій?

Василь КИЯНИЦЯ,
депутат Носівської міської ради.