| borger | Дата: Четвер, 20 Лист 2008, 22:43 | Повідомлення # 1 |
Полковник
Група: Модератори
Повідомлень: 176
Статус: Off-line :(
| Вже кілька років Кобижчанська ЗОШ 1-М ступенів працює над творенням української національної школи-родини за Концепцією НДІ українознавства МОН України, очолюваного академіком П.П. Кононенком. У школі розроблено Програму творення школи-родини на 8 років, яка складається з чотирьох етапів, кожен з яких має свої завдання. Над їх реалізацією спільно працюють педагогічний, учнівський та батьківський колективи школи.
Важливого значення надаємо побудові навчально-виховного процесу на українознавчій основі. Українознавство вивчається в усіх класах. Учні охоче опановують його як інтегративну науку про свою Батьківщину, її історію, про свій народ, про своє місце в цій історії. В ході вивчення цього предмета учителі українознавства М.П. Якуб, Н.М. Захалявко прагнуть виплекати в дітях почуття приналежності до гордого, талановитого, працелюбного українського народу, допомагають розібратися у складних етапах його історії, вчать давати їм оцінки.
Ми залучаємо дітей до пошуково-дослідної роботи, вчимо їх робити аналіз зібраного матеріалу, з любов'ю проникати в кожну сторінку нашого життя. Тому вивчення українознавства проводиться і в позаурочний час. Учні школи-родини ведуть дослідження за кількома напрямками: історія села, родоводу, освіти, культури. Юні дослідники дізнаються про щасливі і трагічні сторінки в долі нашого села яке розділило долю і складало долю України протягом століть. Тому перша підсумкова науково-практична конференція і мала тему „Доля мого села в долі України". До складу оргкомітету ввійшли: Данилевська О.В., директор школи, Якшина Т.О., учитель українознавства Київської ЗОШ І – ІІІ ступенів №252, Данилевський В.А., керівник факультативу "Етнографія і фольклор України", Мартинова Л.В., директор Ніжинської ЗОШ І – ІІІ ступенів №5. Крім учнів школи-родини, участь у конференції брали учасники НВЦ „Животоки" та Світлана Куськал, дев'ятикласниця з Ніжина.
До початку конференції учні відвідали музей історії села, хату-світлицю, познайомилися з історією їх створення.
Учасники конференції представили свої дослідження. Дев'ятикласниця Наталія Ющенко підготувала тему „Школо, моя колиско", пов'язавши її з розвитком освіти в Україні, починаючи з XIII століття, періоду виникнення села Кобижчі. Українські освітні традиції яскраво відбилися в житті села, уже в 1914 році в Кобижчі була відкрита перша гімназія, існувало кілька типів шкіл. Кобижча дала Україні чимало відомих імен учених, поетів, винахідників.
Восьмикласники Володимир Сало та Юлія Пластовець розповіли про розвиток освіти в селі через спогади Демчук Уляни Митрофанівни, ветерана педагогічної праці, та її учня Білика Миколи Йосиповича, їхні дослідження „В серці спогад, наче жайвір" та „Про школу спогади зустрілись". Уляна Митрофанівна на пожовтілих шматочках газет друкувала „Буквар" для першокласників 1943 року. Микола Йосипович був одним з її учнів того часу. І через багато років він лине спогадами у рідне село, у зруйновану школу, у нелегке дитинство... І на цьому тлі, як коштовні перлини, вирізняються жертовність, доброта, безкорислива любов, щирість сільської вчительки, на яку спроможна лише українська жінка.
Надзвичайно цікавим є дослідження Богдана Якуба. Його мама – учитель українознавства. Разом з сестрою Ярославою, третьокласницею, та батьком Володимиром вони пишуть історію свого роду. Вже „добралися" до шостого покоління. Родина Якубів розділила долю України – її радощі і трагедії. Є в ній талановиті майстри, володарі солов'їних голосів; залишили болючі спогади Соловки ти сталінські репресії... Учасники конференції слухали розповідь сина і матері, немов читали книгу, від якої не можна відірватися.
На долю України випало немало випробувань. Тому учні школи-родини старанно вивчають історичну минувшину нашого села. Шестикласниця Юлія Патюта підготувала реферат про голодомор у Кобижчі. Вона старанно вивчала болючі спогади своїх односельців про ті страшні роки. У своєму виступі Юля навела вражаючі приклади про трагічну долю кобижчанців. Біля школи вишеньки пам'яті про тих, хто помер від голоду в селі. Свої дослідження Юля продовжуватиме. І, можливо, колись дитячі записи стануть сторінками в книзі про долю нашого села в долі України.
У цьому році Бобровицький район відзначав своє 80-ліття. Кобижча – одне з найбільших сіл в Україні, колишнє містечко, районний центр; село є важливою сторінкою в історії району. Багато подій та людських імен загубилось на її сторінках, зокрема періоду Великої Вітчизняної війни. До трьох тисяч кобижчанців загинули тоді. Не всі імена відомі. Так трапилось, що ім'я інваліда з дитинства Григорія Никоновича Мальця, колишнього працівника школи, закатованого за допомогу партизанам, загубилось навіть в історії села... І ось у шкільному музеї з'явився скромний стенд про Григорія Мальця. Учні школи-родини написали першу сторінку про долю людини – чесної, порядної, скромної, працьовитої, мужньої. І забутої. „Повертаємо забуті імена" – це дослідження підготувала Ольга Близнюк.
Антилюдська тоталітарна система залишила по собі багато тяжких злочинів. Особливо тяжким наслідком минулого стали репресії в Україні, коли сталінський режим ліквідував значну частину українців, талановитих і гордих. В їх числі є і кобижчанці. Дев'ятикласниця Людмила Терещенко розповіла про долю багатьох репресованих – вихідців з Чернігівської області. Серед них імена кобижчанців Глушка Федора Григоровича, Назаренка Кузьми Павловича та його батька. Федір Григорович десять років відбував заслання на Колимі. Коли прийшли документи про реабілітацію, він не прийняв прощення, відмовився від квартири в Києві, від роботи (він випускник Інституту красної професури, одночасно читав у чотирьох вузах Києва до заслання). Це була незвичайного розуму людина...
А Назаренко Кузьма Павлович так і помер, не діждавшись реабілітації; а сліди його батька десь загубились на Соловках. Ці трагічні сторінки долі нашого села в долі України перегорнула Людмила Терещенко.
Світлана Куськал з Ніжина виступила з доповіддю „Відомі люди нашого міста". Колишній учитель М.Т. Кушніренко з Нової Басані розповів про значення для України винаходів нашого земляка Якова Рощепія, родом з Бобровиччини.
Учасники першої шкільної науково-практичної конференції з українознавства відзначені грамотами оргкомітету. Юлія Патюта представляла реферат „Доля мого села в долі України" на Всеукраїнському конкурсі з українознавства.
Перегорнуто кілька сторінок величної і трагічної долі України. Кобижча – її краплинка, вписана талантом, кров'ю, трагедіями. Ми не маємо права загубити сторінки цієї книги з історії нашої Батьківщини. Хай дитячі серця бережно несуть ці спогади, хай вчаться їх розуміти, хай допишуть те, що не дописалося. Українознавство, як наука любові, допомагає вирішити ці завдання.
кожному своє!!!
|
| |
| |
